Версия для печати

Ірина Меркушина: “У нашій сім’ї усі націлені на перемогу”

Ірина Меркушина: “У нашій сім’ї усі націлені на перемогу”
Як відомо, чи не найбільше династій є саме у спортивних колах. Діти знаних футболістів, легкоатлетів,  біатлоністів дуже часто обирають батьківський  шлях. І таких прикладів  можна навести чимало. До цієї когорти належить і сім’я Меркушиних, яка  недавно отримала тернопільську прописку.


Про Ірину Меркушину, яка нині  працює старшим викладачем  кафедри спорту Тернопільського національного економічного університету, можна розповідати багато. Вона – учасниця Олімпійських ігор в  Нагано, екс-чемпіонка світу, дворазова бронзова  призерка чемпіонату Європи, неодноразова чемпіонка і володарка Кубка України з біатлону. А її чоловік  Олег – добре відомий  фахівець з цього ж виду спорту. До певної міри завдяки  співпраці  з ним найвідоміша  тернопільська “стріляюча лижниця” Олена Зубрилова зуміла здобути  звання чемпіонки світу 2002 року. Саме  Олег Меркушин упродовж кількох років  готував для неї лижі з урахуванням  усіх особливостей снігового покриву у місці проведення цих змагань.

Міжнародне визнання вже здобула і  старша донька Меркушиних - Анастасія, яка у 16-річному віці торік стала срібною призеркою молодіжного чемпіонату світу з біатлону, який  відбувався у Чехії. А 13-22 січня  другокурсниця  факультету міжнародного бізнесу та менеджменту ТНЕУ  захищала спортивну честь України на I зимових юнацьких Олімпійських іграх в Австрії. 

Власне, про сімейне захоплення біатлоном  автор цих рядків і веде розмову із  майстром спорту міжнародного класу Іриною Меркушиною
Ірина Меркушина 

Усвідомлено обрала Україну 

- Народилася я в російському місті Самарі у 1968 році, - розповідає Ірина Володимирівна. – Відтак з батьками  переїхали жити на Північний Урал, де й закінчила школу. Далі був інститут фізкультури в Омську, у якому, власне, й почала  добиватися доволі непоганих спортивних результатів. В 1986 році виконала норматив майстра спорту СРСР, а ще через три роки стала чемпіонкою Всесвітньої Універсіади, потрапила  до складу збірної союзної команди.

Коли закінчувала вуз, виникло питання, як продовжувати  спортивну кар’єру. Якраз у той час  отримала  запрошення тренуватися  в Україні, де біатлонна школа  була доволі сильною. Добре розуміла, що настав  такий період, коли треба  обирати самостійний шлях у житті. У той час український край для мене  асоціювався із гоголівськими розповідями про життя і побут місцевих жителів, неповторними краєвидами і мелодійними піснями. Крім цього, у  дитинстві коло нашого дому жила сусідка з України  і мені  завжди було цікаво слухати, як вона розмовляє, співає пісні... Тому свій вибір переїхати в Україну я робила усвідомлено і відповідально.

У 1990 році  якраз проходила остання спартакіада народів СРСР перед розвалом союзної держави, на якій я вже представляла Україну. Це були для мене дуже відповідальні старти, оскільки хотілося  оправдати довіру  людей, які мене запросили. Через це,  звісно, особливо  хвилювалася, але в підсумку виступила досить добре. В особистому  заліку  найкращим моїм результатом було 5 місце, а в естафетній  гонці в складі  української команди завоювала бронзову медаль. У той період – це був значний  успіх. 

Далі був чемпіонат світу, на якому збірна України виступала вже самостійною командою. В особистих гонках в одному із забігів  потрапила навіть у десятку кращих біатлоністок. Відмінних результатів українські  “стріляючі лижниці” добилися і на передолімпійських стартах, які проходили за рік до Олімпіади в Ліллехамері. 

Тоді у відмінній формі перебувала Надія Водоп’янова, яка показала  найкращі  результати. У мене також був шанс навіть поборотися за медаль. В індивідуальній  гонці  я лідирувала до третього рубежу,  але далі підвела стрільба і в підсумку фінішувала сьомою.  Однак ми завоювали стільки залікових очок, що вже на наступні етапи Кубка світу українська біатлонна команда мала право виставити на змагання вже не 2-3 спортсменів, а п’ятьох. Все для нас тоді було чимось новим і незвіданим, а тому почували себе  першовідкривачами освоєння незалежною Україною міжнародного спортивного простору.
 
Біатлон став  сімейною справою 

Однак, як відомо, у біографії спортсменів  бувають не лише злети. Так сталося, що Ірина (тоді ще Корчагіна – дівоче прізвище) не потрапила на Олімпійські ігри у Ліллехамері. Але в цей  період стала співпрацювати із відомим  фахівцем в лижному спорті – Олегом Меркушиним, який  невдовзі став її чоловіком. У 1995 році у молодої сім’ї народилася  донька, яку  назвали Анастасією. Здавалося, після  цього біатлон відійде на другий план. Але для Меркушиних спорт і сім’я - поняття нероздільні. Ірина  переїхала  із Сум до Львова, де Олег працював на  кафедрі спорту місцевого інституту  фізкультури, який, власне, і закінчував.
- Звісно, вже тоді,  зважаючи на сімейні обставини, я б могла завершити  спортивну  кар’єру, - каже  Ірина. – Чоловік  надав мені право самостійно прийняти рішення. Але сказав: “Якщо захочеш продовжувати  займатися біатлоном, щоб не скаржилася на труднощі”. І вже  незабаром я приступила до інтенсивних тренувань. Працювати доводилося  настільки  багато, що  тривалий час навіть не бачила, як  цвітуть у Львові каштани, оскільки постійно наша сім’я  перебувала на зборах,  змаганнях. Як правило, скрізь ми возили із собою і маленьку Настю, яка фактично вже з кількох років почала освоювати спортивні навики. Було, звісно, нелегко, але я зробила свій вибір, а тому  старалася бути дбайливою мамою і водночас тренувалася з усіх сил, аби добиватися успіхів і в спорті. І вони були в значній мірі завдяки тому, що в усьому відчувала підтримку Олега. І не лише як фахівця, а й чоловіка, який з розумінням ставився до мого прагнення  перемагати. 

- Який період часу  вже сімейної спортивної кар’єри виявився для вас  найпліднішим? 

- Починаючи, мабуть, з 1998  року поступово набирала форму і добивалася  все нових успіхів. Упродовж кількох сезонів  поспіль зуміла  завоювати призові місця на чемпіонатах Європи, літньому  чемпіонаті світу та етапах Кубка світу... 

-  А коли прийшло усвідомлення того, що з активними  виступами в спорті треба завершувати? 

- Фактично закінчила біатлонну кар’єру у 2004 році, виступаючи  в підсумку понад дванадцять років за збірну команду України. Правда, ще за рік до того, коли поїхала на чемпіонат світу у Ханти-Мансійськ, усвідомлювала, що це будуть мої останні змагання такого рівня, на яких  постараюся добитися максимально можливого результату. І дуже щаслива, що зуміла завершити свою багаторічну біатлонну дорогу на мажорній  ноті. Тоді я добилася високих показників не лише в індивідуальних гонках, а й завоювала срібну  медаль  чемпіонату світу в естафеті. Мені  призначили президентську стипендію, а мерія Львова виділила невеличку однокімнатну  квартиру, що, власне, суттєво поліпшило матеріальне становище нашої сім’ї. Як  кажуть, з добрим настроєм у 2005 році народила другу дитину – Сашуню. Відтоді, власне, й перейшла на чисто тренерську роботу. У той час Насті виповнилося вже 10 років.  І усі знання і вміння, які  набула за роки спортивної кар’єри, почала передавати своїм вихованцям, у тому числі й доньці, яка вже  досить серйозно займалася лижними гонками. 

Тренувалася  разом із Зубриловою 

- Одним із найвагоміших ваших здобутків, безсумнівно, є срібна відзнака чемпіонату світу 2003 року. Цей  тріумфальний  фініш, мабуть, особливо пам’ятний? 

- Як вже казала, я добре розуміла, що це  мої останні старти. А тому старалася  докласти максимум  майстерності, яку накопичувала упродовж багатьох років. Це посприяло  тому, що й погодні умови зуміла використати на свою користь. Тоді був сильний вітер, який перешкоджає влучно стріляти.  Я дуже уважно спостерігала за чоловічими перегонами, які проходили  перед нашими, і зауважила, як досвідчені біатлоністи вміло вносять необхідні поправки перед стрільбою, враховуючи пориви вітру. Відтак  сама  застосувала цей досвід і відстрілялася без промахів. Це дозволило мені завершити свій  відрізок дистанції  на другій позиції. Тоді перший етап естафети бігла Хвостенко, за нею я, а далі – Яковлєва і Петрова. 

- Скажіть, Ірино, а з кимось із відомих тернопільських біатлоністок  у період спортивної кар’єри  доводилося  співпрацювати? 

- Думаю, вас цікавить насамперед те,  у яких стосунках була  із Оленою Зубриловою. У збірній  України усі біатлоністки між собою добре ладили. А з Оленою мені  навіть довелося  певний час тренуватися під опікою одного фахівця – Ігоря Аркадійовича Бушмільова. Це був перший тренер Зубрилової (тоді вона, правда, була ще Огурцовою), який хотів, аби його молода вихованка у співпраці  зі мною набула необхідного досвіду, перейшовши  з лижних гонок у  біатлон. Думаю,  ці наші спільні тренування  виявилися  корисними для моєї  дещо молодшої подруги, яка невдовзі добилася доволі вагомих успіхів в біатлоні. Хочу  також сказати, що і мій чоловік  Олег Меркушин також доклав чимало  зусиль, аби Олена піднялася на найвищу  сходинку п’єдесталу шани на чемпіонаті світу 2002 року. І тут нема нічого дивного, бо у нашій  сім’ї усі націлені на перемогу.
 
Про Олімпіаду Настя мріяла змалку 

- Майже 15 років ваша сім’я прожила у Львові. Як сталося, що зважилися на те, аби залишити це  місто і перебралися у Тернопіль? 

- Не буду вдаватися в деталі, але останнім часом ті умови, в яких нам доводилося працювати, та житлові  проблеми і стали головною причиною зміни місця проживання. Маленька кімнатка у Львові  вже не могла задовольняти велику сім’ю. Якось ми приїхали у Тернопіль на змагання і виник варіант з придбанням будиночка неподалік від біатлонної бази у Підгородньому.  Більше того, продати його погодилися у кредитному  режимі, що нас особливо  влаштовувало. Таким чином вирішили житлове питання. 

- Мабуть, ще однією причиною переїзду стало те, що ваша  донька Настя вирішила вступати в Тернопільський національний економічний університет? 

- Взагалі ми  планували, що вона після закінчення  школи навчатиметься у Луцькому  інституті фізкультури. Але обставини склалися так, що стала студенткою факультету міжнародного бізнесу та менеджменту ТНЕУ. Нині уже на другому  курсі. Каже,  що подобається майбутня професія. Хоча й вчитися нелегко, оскільки багато  часу забирають тренування, поїздки на збори,  різні змагання. 

- Нині Настя вже добре відома  спортсменка, незважаючи на те, що їй  тільки виповнилося 17. А коли вирішили, що вона професійно займатиметься біатлоном? 

- На лижі вона стала ще зовсім маленькою, оскільки  з нами постійно їздила на тренувальні збори, змагання. У спортивній  сім’ї, як правило, діти намагаються  переймати уподобання батьків. Це вже пізніше вони  або продовжують займатися  професійно, або обирають інший шлях. Наша Настя  фактично вже з 9 років знала про те, що у 2012 році  дебютують зимові юнацькі Олімпійські ігри (це було задекларовано в перспективних планах міжнародних змагань), і серйозно готувалася до того, аби потрапити на ці змагання. Правда, спочатку вони мали відбутися у Ванкувері, але два роки тому  вирішили перенести в австрійське місто Інсбург.
 
Перемогла з першої спроби 

- І який шлях довелося пройти, аби здобути право виступати на I зимовій юнацькій Олімпіаді?

- До 13 років Настя займалася лижними гонками, показувала непогані результати на різних змаганнях. Уже тоді іноді я їй давала свою гвинтівку, аби постріляла, але це були ще несерйозні спроби. А загалом в біатлон вона буквально “увірвалася” за дуже короткий проміжок часу. До 14-річного віку Настя була абсолютною чемпіонкою України  з лижних гонок. Якось на кубкових змаганнях з біатлону серед юніорок дали їй можливість  спробувати виступити у спринті. І вона виграла цей забіг, доволі непогано відстрілявшись. Чесно кажучи, ми навіть не сподівалися на такий успіх. Аби  це не сприйнялося як випадковість, поставили Настю на іншу дистанцію і вона знову фінішувала в групі лідерів. Більше того, набрала необхідну  кількість     залікових очок, аби виступати на юнацькому чемпіонаті світу. І там також мала шанс  потрапити щонайменше в десятку сильніших біатлоністок. Але зробила два промахи і в підсумку посіла 14 місце, що для дебютантки стало також успіхом.


Анастасія Меркушина

- Натомість уже через рік  не втратили свій  шанс? 

- На наступний чемпіонат світу вона знову потрапила, але, мабуть, дещо перехвилювалася під час  виступів в індивідуальних гонках, показавши не найкращі результати. Однак  тренери повірили в її можливості, довіривши бігти в естафетній гонці. Настя відмінно відпрацювала на своєму  етапі, і наша команда в підсумку  фінішувала другою. Це був справжній  тріумф – у 15-річному віці підкорити  срібну  вершину молодіжного чемпіонату світу, який відбувався в Чехії. В цьому  ж 2010 році  Настя  також стала абсолютною переможницею Кубка Австрії, а торік на цих же змаганнях із старшою групою одну гонку виграла, а в іншій фінішувала третьою.
Тому вважаю, що вона цілком заслужено завоювала  право виступати на I юнацьких зимових Олімпійських іграх. Також в нинішньому сезоні  вона виступатиме на чемпіонаті Європи за юніорську команду України, а відтак знову братиме  участь у молодіжному чемпіонаті світу. 

- Серед дорослих біатлоністок Насті наразі ще важко нарівні конкурувати? 

- Наприкінці минулого року у Тисовці вона змагалася у спринті у складі дорослої команди України. Не бігли тільки сестри   Семеренки та Олена Підгрушна. Ходом Настя  програла 25 секунд тільки Наталі Бурдизі, а в інших виграла. Інну Супрун навіть з однаковим штрафом випередила на одну секунду. І ці результати дають підстави сподіватися на те, що в неї є доволі непогані перспективи. Приємно також, що Настя набуває певного іміджу і на міжнародній арені. Скажімо,  на позаминулому молодіжному чемпіонаті світу вона була визнана, за оцінками тренерів, однією із найтехнічніших учасниць  цих змагань.

Тепер рідне місто – Тернопіль 

- Скажіть, Ірино Володимирівно, до Насті ще не проявляють інтерес фахівці з інших країн, пропонуючи їй (чи вам) свої послуги? 

- Цікаво, що вона ще якихось особливих висот в біатлоні не досягла, а вже подібні пропозиції надходять. Якось у розмові  з чоловіком знаний  шведський спеціаліст, який нині опікується збірною Росії,  а свого часу  працював, зокрема, з Магдаленою Форсберг, сказав, що міг би займатися  нашою дочкою, якщо вона  “потягне” його методику. Але ми вирішили, що для Насті в її віці  ще зарано  давати надвеликі навантаження. Наразі ми ще самі  можемо забезпечити той рівень тренувальної роботи, який сприяє прогресу. Та й не хочемо відпускати її далеко від сім’ї. 

- І нарешті ще одне питання. Як живеться сім’ї Меркушиних у Тернополі? 

- Особисто я дуже  задоволена тим, що працюю на кафедрі спорту Тернопільського національного  економічного університету. Тут я  почуваюся  потрібною як спеціаліст, і як людині мені просто приємно трудитися в цьому колективі. А проблемами біатлону переймаються не лише у вузі, а й в обласній раді, яка виділяє кошти на реконструкцію біатлонної бази в Підгородньому. Тісна співпраця із обласною організацією ФСТ “Динамо” також сприяє розвитку цього виду спорту.
І Настю  цілком влаштовують ті умови, які  тут маємо  для  занять  біатлоном. Подобається  їй і те, що навчається  у ТНЕУ, де має змогу здобути гарну професію. Мій чоловік  Олег, який співпрацює із відомою норвезькою фірмою, яка має відношення до спорту, долучається до того, аби біатлон на Тернопіллі і в Україні міг розвиватися. І навіть наша молодша донька Сашенька з кожним роком усе більший інтерес проявляє до різних видів спорту і, зокрема, біатлону. І живемо ми нині у просторому домі, про що давно мріяли. Таким чином, можна сказати, що життя  набуло стабільного змісту. І тепер Тернопіль став  нашим рідним містом. А тому переконана, що попереду у сім’ї Меркушиних будуть нові перемоги. 

Автор: Ярослав МАРМАШ


На головному фото: Меркушини - Ірина, Настя та Олександра.
Фото: tvzona.org

Джерело: svoboda.te.ua
Порекомендуйте наш сайт своим друзьям,
мы будем вам очень признательны.

  

Комментарии
08.02.2012 (00:14) / Алла
Спасибо! А то интервью читала, а вот фотографий не видела.
Ответить
08.02.2012 (10:35) / Петрович
Їй тільки виповнилося 17, а вона вже на другому курсі університету, як це можливо?
Ответить
08.02.2012 (13:37) / швед
Думаю, что пошла на год раньше в школу. Такое возможно. И если она родилась летом, то окончила школу, когда ей не было 16-ти. В сентябре сразу поступила. Но это лишь моя догадка. А может репортер не так понял.
Ответить
08.02.2012 (14:16) / Петрович
У неї день нарождення 14 січня.
Ответить
08.02.2012 (14:01) / толя
А сколько химии в ней? очень хорошо видно по лице.
Ответить
08.02.2012 (14:05) / CАША
ДА МАТЬ С ОТЦОМ ЗНАЮТ КАК ИХ ДАВАТ. ЧТОБИ НЕ ПОПАДАТСЯ.
Ответить
08.02.2012 (14:05) / швед
Думаю, что на лице видно следы мороза, а не химии)))
Ответить
08.02.2012 (14:22) / Столыпин
А я думаю, что наоборот: отец и мать вряд ли будут родную дочь химией травить.
Ответить
08.02.2012 (14:28) / Петрович
Підтримую, на що їм це потрібно?
Ответить
08.02.2012 (15:16) / біатлоніст
шо за олені пишуть про хімію. це мабуть конкурентки.їх давить жаба!!!!!!!!!! як батьки можуть давати хімію своїй дитині.
Ответить
08.02.2012 (15:29) / швед
В Настиной возрастой категории и конкуренток нет. Да и успехов еще не было. От девочки одни ожидания. На ОИ выступили неудачно. Эстафета на ЧЕ может считаться успехом, но не головокружительным. Все остальное - дело рук прессы. От Насти большие ожидания. Трудно ей будет. Точно, что второе-третье место не будут ей утешением ни на одних соревнованиях. А конкурентки-Журавок,Бондар,Кручова ... Мало их.
Ответить
Добавить комментарий
Ваше имя:

CAPTCHA:


Введите символы (без пробелов), которые изображены на картинке

Ваше сообщение:


Добавить комментарий
seo оптимизатор Укр нет телепрограмма на сегодня все каналы Вот здесь можно глянуть погоду KIA Сумы
© 2017, tvzona.org .
Все права защищены. Использование материалов сайта tvzona.org разрешается при наличии ссылки (для интернет-изданий — гиперссылок) на tvzona.org.
Перепечатка, копирование или воспроизведение информации, которая содержит ссылки на другие источники в любом виде запрещены.
2909 - 99 - 102